Нещодавно (5 грудня) в Україні та світі відзначали Міжнародний день волонтера. В Україні волонтерський рух розпочався у 90-х роках XX століття. У 2011 році парламент прийняв закон «Про волонтерську діяльність».
В умовах воєнного часу поняття «волонтер» для України набуло надзвичайно важливого значення. Це – тисячі людей, які забезпечують надійний тил нашій армії та підтримку вимушеним переселенцям.
Шукати по всьому світу бронежилети, дрони та тепловізори для захисників і захисниць, купувати байрактари та супутник для української армії, плести маскувальні сітки, готувати тонни їжі та відвозити на передову, знаходити потрібні ліки, здавати кров пораненим… І це лише частинка того, чим щодня займаються українські волонтери й волонтерки. Про одну таку людину – активну волонтерку, яка зараз проживає у селі Кучурган, Марію Величко – наша розповідь.
Війна застала жінку в Ірпені, де вона проживала кілька років до початку повномасштабного вторгнення рашистів на територію України. У березні 2022 року місто стало сірою зоною, опинилося, за фронтовою термінологією, на нулі.
Марія, разом з іншими волонтерами, виїхала з Ірпеня на початку вторгення. За крок до окупації треба було швидко реагувати на виклики часу, згуртуватись та допомагати одне одному. Саме тоді Марія почала активно волонтерити, хоча й раніше допомагала своїй подружці Соломії Огородник, яка з 2014 року активно підтримує військових.
– Ще до окупації Ірпеня ми зібралися однією спільнотою знайомих і спрямували наші зусилля на допомогу місцевим військовим: збирали їм все, чого вони потребували – від обладнання до продуктів харчування. Відправляли повідомлення знайомим, друзям, організовувались у групи, шукали можливості підтримати один одного та наших військових, – розповідає Марія.
З часом ірпінські волонтери, у тому числі і Марія, почали збирати кошти для більш глобальних потреб. Оголошуючи збори за зборами, їм вдалося придбати п’ять автівок, снайперську гвинтівку, ліки, обладнання, необхідне для військових, та чимало продуктів харчування.
На початку березня 2022 року Марія повернулась до свого рідного села Кучурган і там не залишилася осторонь від волонтерських справ. Разом зі своєю матір’ю Світланою Величко вони започаткували потужний волонтерський рух у Лиманській селищній територіальній громаді. За цей період за її ініціативою, спільно з однодумцями та селищною радою, була облаштована Алея пам’яті загиблим героям у Лиманському, організовано кілька ярмарок у Лиманському та Кучургані.
24 березня 2023 року Марія народила доньку Соломійку. Згадує, що коли прийшов час народжувати, переживала не лише, як відбудуться пологи, а й за те, що треба «закрити» черговий збір на допомогу військовим. І вона це зробила, але трохи пізніше – 30 березня.
– Ми й зараз підтримуємо зв’язок з моєю кумою Соломією, допомагаємо хлопцям з різних бригад, – розповідає волотерка Марія.
Після визволення Ірпеня Марія повернулася до свого міста. Її вразило, як моторошно було дивитися на понівечене російськими військами місто. Щойно ірпінці оговталися після окупації, волонтери й волонтерки почали проводити ярмарки на підтримку Збройним Силам України, місцевим мешканцям, які постраждали від рашистів, відправляли посилки внутрішньо переміщеним особам по всій Україні.
–Надходили запити і ми з радістю пакували різноманітні набори. Одяг, продукти харчування, гігієнічні засоби тощо, які відправляли в різні куточки країни. Після народження донечки я не припинила займатися волонтерською діяльністю, мабуть, навіть подвоїла свої зусилля, адже нас тепер двоє волонтерок – Марія та Соломія, – посміхається пані Марія.
Ми дякуємо всім, хто допомагає нашій країні, за вашу працю, сміливість та здатність вчасно прийти на допомогу! Бажаємо усім вам, шановні волонтери та волонтерки, невичерпної енергії, впевненості, наснаги у нелегкій, але дуже потрібній роботі! Разом до перемоги!
